Коло Елу

З повагою та острахом притишуючи голос, розповідали дорослі про верболозове коло Елу – такий був перший спогад малої Ганни-Софії. Дивний хлопець, що вмів розмовляти зі звірями та викликати зливу, сплів його для односельців, щоб провіщати майбутнє. Колись коло хитнулося вчергове: вперше – для неї, востаннє – для її матусі. Давно немає вже того хлопчини, а невидиме коло котиться собі далі. Через довоєнну оселю львівського лікаря, її батька, через Другу світову і Афганістан, окупації, арешти і переховування, втрати, розлуки з рідними – і через перше та єдине на все життя її кохання, заплутані чи прямі, як промінь сонця, долі-стежки її дітей та онуків. Сьогодні, у переддень свого дев’яностоліття, Ганна-Софія вирушить у подорож рідним Львовом на старому трамваї, щоб пригадати все й замкнути ще одне коло життя…

Одни покупают книги, другие крадут, а третьи выпрашивают у авторов на презентациях.

Повар и официант наблюдают за посетителем из кухни: - Смотри, Федь, он ест это, честное слово, ест!